Про досвід подачі перших в Україні колективних позовів для захисту екологічних прав громадян поговоримо сьогодні з Павлом Куфтирєвим, адвокатом, кандидатом юридичних наук, керуючим партнером Адвокатського об’єднання «GRECO» для видання «Екологічний вісник».

– Екологічне право – досить неочевидний вибір основної спеціалізації юридичної фірми. Яким був Ваш шлях до екологічного права?

– Це був досить тривалий процес. Я є адвокатом з 2004 року, у мене була ціла низка успішних юридичних проєктів, а також паралельно я почав займатися бізнесом. Саме в цей період я досить довго прожив за кордоном, переважно в країнах ЄС, де звернув увагу на екологічну складову розвитку європейських країн. Під впливом цього світового тренду відбувалась докорінна трансформація законодавства, національних та місцевих політик, змінювалась структура галузей економіки, відбувались кардинальні зміни свідомості політиків, управлінців, представників бізнес-структур та звичайних громадян. У той же час, в Україні питаннями збереження довкілля переймались в основному науковці та громадські активісти. Керівники урядових структур, очільники органів місцевого самоврядування, а тим більше, представники бізнесу взагалі вважали питання екологічної безпеки другорядними і мало замислювались щодо негативного впливу господарської діяльності, викидів промислових підприємств на довкілля, життя і здоров’я наших громадян.

Сьогодні впевнено можу заявити, що я є свідомим «зеленим», підтримую проєкти європейських зелених партій, брав участь у їх з’їздах. Переконаний, що вони роблять дуже корисні речі. Протягом багатьох років «зелені» Європи користуються підтримкою виборців і мають серйозний вплив на формування і національних, і загальноєвропейської політики. Впевнений, що і в Україні ця тема набере обертів (з нашим українським порядком денним). Так що для мене вибір на користь захисту довкілля був очевидним і певною мірою цивілізаційним.

Наші кейси показують, що вони важливі і для юридичної практики, оскільки галузь екологічного права в Україні тільки починає формуватися. Наш досвід колективних позовів дає багато відповідей на гострі і дуже актуальні питання у сфері захисту довкілля.

– В якому стані наразі перебуває захист екологічних прав в Україні?

– Тренд екологізації зберігається як з точки зору українського законодавства, так і з точки зору тих зобов’язань, які передбачені Угодою про Асоціацію України з ЄС.

Наше адвокатське об’єднання першим звернуло увагу юридичної спільноти на тему колективних позовів у екологічній сфері. Основоположним став позов у інтересах постраждалих від наслідків Васильківської трагедії, який завершився укладанням мирової угоди та виплатою людям 22 мільйонів гривень. Зараз у суді розглядається ще один наш колективний позов до Миколаївського глиноземного заводу, діяльність якого протягом багатьох років справляє негативний вплив на довкілля, загрожує здоров’ю та життю мешканців Миколаївської області. За рішенням суду першої інстанції сума відшкодування складає понад 9,2 млрд гривень. На наше переконання, саме колективні позови є тим інструментом, який дає можливість великому колу постраждалих осіб ефективно захищати свої екологічні права. Це найбільш актуальний, адекватний та правильний механізм.

Причому ми зіткнулися із фундаментальною проблемою захисту не лише екологічних прав, але й відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю громадян, те, що в світі знають як environmental health. Досвід нашого адвокатського об’єднання напряму стосується не лише захисту абстрактних екологічних прав, а безпосередньо тієї шкоди, яка завдається здоров’ю людини. В Україні це може стосуватися переважної більшості громадян. По кожному регіону може бути надана статистика про рівень онкологічних захворювань та їх кореляцію із забруднюючими речовинами, які виявляються експертами.
Адвокатське об’єднання «GRECO» є першим в Україні, хто підняв це питання в судовій площині. І ми, безумовно, будемо наполегливо продовжувати це робити в рамках законодавства України з урахуванням європейських та світових практик.

Однією з Глобальних цілей сталого розвитку, ухвалених на саміті ООН, є саме здоров’я, зокрема, важливим завданням для урядів країн та керівників місцевих громад є «істотне скорочення до 2030 року кількості випадків смерті та захворювань від дії небезпечних хімічних речовин та через забруднення й отруєння повітря, води та ґрунтів».

Наш досвід може бути корисним широкому загалу. В судовому порядку ми відстоюємо інтереси людей шляхом відшкодування завданої шкоди, оскільки це єдиний спосіб захисту вже порушено- го права. Це також потужний засіб мотивації до дій підприємств-забруднювачів почати зменшува- ти негативний вплив на природнє середовище та здоров’я людей.

– Чи необхідні законодавчі зміни для поширення практики колективних позовів в Україні, зокрема розповсюдження їх на інші сфери, окрім екологічної безпеки?

– Для подачі колективних позовів («class action») є всі можливості в існуючому правовому полі, але щоб вивести їх на якісно новий рівень, безумовно, необхідні законодавчі зміни. Наразі лише два Закони України – «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Про захист прав споживачів» встановлюють можливість подачі колективних позовів. Але наявна судова практика в Україні з розгляду таких позовів, що подаються громадськими організаціями в інтересах своїх членів стосовно порушення їх екологічних прав, є ще обмеженою. Та я вважаю, що назріла необхідність її врахування у законодавчих ініціативах народних депутатів і прийняття окремого акту про колективні позови – я називаю це «малою процесуальною реформою». Маю надію, що це усвідомлюють і високоповажні судді Верховного Суду, і адвокатська спільнота, і політики. Ми ініціювали подачу відповідного законопроєкту ще в попередньому складі парламенту (щоб синхронізувати норми згаданих законів з Цивільно-процесуальним кодексом України), а зараз, із урахуванням отриманого досвіду, працюємо над комплексним законопроєктом про колективні позови.

Сподіваюся, що найближчим часом силами адвокатської спільноти, науковців, фахівців з питань екологічної безпеки, природоохоронної громадськості та парламенту ця робота буде завершена, а законопроєкт буде ухвалено.

– На досвід якої країни Ви звертаєте найбільше уваги при розробленні змін до українського законодавства?

– Не буду особливо оригінальним – ми вивчили досвід та зробили переклади законів США, Австралії та Швеції. У цих держав є великий досвід використання колективних позовів («class action»). Дуже цікавим виявився досвід Нідерландів. До речі, наш Верховний Суд, по суті, вже підтвердив так звану «нідерландську модель» подачі колективного позову від громадської організації.

– У яких ще сферах можливе використання інституту колективних позовів?

– Напрямів застосування може бути багато, але я, в першу чергу, розглядаю їх як похідні від прав споживачів та екологічної безпеки. Це, зокрема, акціонерне право, антимонопольне право, захист споживачів фінансових послуг (включаючи мікрокредитування та притягнення до відповідальності колишніх акціонерів банків, які довели до неплатоспроможності свої фінансові установи) та багатьох інших. Ще один напрям – бездіяльність органів державної влади щодо забезпечення конституційних прав людини на чисте довкілля та безпеку для здоров’я. Наприклад, ситуацію щодо неналежної протидії пандемії COVID-19 ми розглядаємо як з позиції лікарів, які не отримали в повному обсязі передбачені їм виплати, так і з позиції пересічних громадян, які не отримують належного рівня захисту в умовах пандемії. Я не є прихильником надмірної критики держави, але в даному випадку є всі ознаки бездіяльності окремих органів влади. Це створює передумови для консолідації позивачів та отримання ними матеріальної та моральної компенсації.

– Виходячи з Вашого досвіду, що в першу чергу потрібно змінювати в процесуальному праві для підвищення ефективності колективних позовів?

– Передусім це процесуальні строки. У всьому світі встановлені особливі строки розгляду колективних позовів («class action»). Такі позови є досить складними з точки зору застосування як матеріального, так і процесуального права. Справа Васильківської трагедії, наприклад, ще на етапі обрання запобіжного заходу «ходила» по судах всіх інстанцій, хоч це й суперечить нашому процесуальному законодавству. Такі ситуації, на мою думку, є неприпустимими. Зволікання в цих справах і в певних випадках може призвести до незворотних наслідків. Відповідно, це нівелює ідею швидкого і якісного розгляду позову по суті.

Інше важливе питання – ставлення до колективних позовів («class action») в принципі. Визнано, що це абсолютно цивілізований та коректний міжнародний інструмент вирішення спорів, який на сьогодні є світовим трендом, яскравим прикладом останніх років можна назвати ситуацію з «дизель-гейтом» у світі.

В Україні, на жаль, маємо практику нав’язування суспільству ярликів щодо захисників довкілля. Деякі високопосадовці, політики-лобісти та бізнес-орієнтовані структури використовують визначення «екорейдери», «екотерористи» стосовно активних і свідомих громадян та громадських організацій, а їхні виключно законні, мирні засоби забезпечення конституційних прав людини на чисте довкілля та безпеку для здоров’я називають «екошантажем». Це абсолютно не відповідає дійсності. Більш того, у своїй роботі ми зіштовхнулись із шаленим тиском з боку підприємств-забруднювачів: замовні матеріали у ЗМІ, тиск на людей та експертів, участь деяких представників правоохоронних органів у залякуванні активістів, напади тітушок тощо. І всі ці брудні методи здійснюються за мовчазної згоди органів влади, які б, навпаки, мали сприяти у відстоюванні інтересів людей.

Тому ми маємо змінювати не лише законодавство, а й ставлення до проблем звичайної людини в цілому, нагадуючи державі, що життя і здоров’я людини є найвищою цінністю згідно з Конституцією України.